Моя 20 зима ...

       Ось і закінчується ліміт 2013 року... Останніми акордами падає сніг, мороз вперто чіпляється рук... Трохи ностальгійно, ще одна зима, моя 20 зима, позаду...  Цей рік був багатим на різні парадокси, радість і журбинки...

Але, зрештою, він був таким, яким мав бути, для кожного свій, у кожного щось своє... 

         Побільшало коло моїх друзів, нові люди, нові знайомства, перспективи у роботі та особистому. На жаль, були і печальні втрати ...

         Аж не віриться самій, що я вже випускниця вузу ... 4 курс ... І основним завданням на наступний рік буде успішно закінчити бакалаврат та стати магістранткою... Надіюся, у мене все вийде !

         За ці 365 днів я встигла побувати у багатьох куточках нашої країни, всюди дивувалася, що в нас таке є. Наприклад, саме завдяки "незатишному" Херсону я зрозуміла, як сильно я люблю Тернопіль, як вже звикла до цього міста ... 

         Не знаю, чи стане 2013 році того хорошого, що я зробила, але, безперечно, було і погане ... Не знаю завдяки кому, але цей рік в мене асоціюється з розчаруваннями. Частково в професії, втім переважно в людях в цілому ... Ставлю собі питання: невже я в цьому винна?

        Не хочу навіть обмовлятися про своє особисте ... 

        Все було ... І я не хочу обертатися назад, там все без змін...  Кожен і з нас підведе свої підсумки, що встиг зробити, що і не варто було ... І, звичайно, загадає під бій курантів своє найзаповітніше бажання)

        Але я "дякую" 2013 за приємні і теплі моменти життя, за близьких і рідних поруч людей. 

        І "Ласкаво прошу, любий 2014, на мій поріг, в моє життя!!!  Чекаю на твої посмішки і сюрпризи, тільки приємні та несподівані)))!"


P. S. дякую за квіти)

        

Ти подобаєшся мені...

   Сьогодні гарний день, адже я провела його з тобою, поряд...
Можливо, такого більше не буде, але я дякую Миколаю за такий подарунок - день з тобою!
Ти не здогадуєшся, що ти подобаєшся мені ... і я б хотіла кожне свято проводити з тобою ... Жаль, що таке бажання тільки в мене...
   Поруч з тобою так добре, тепло, ніжно... Я люблю дивитися, як ти п*єш теплий чай і посміхаєшся)
   Зараз майже вечір, цей чудовий день добігає кінця ... рік добирається до свого завершення ...
    Але я щаслива, адже ти є...

P.S. Спасибі, Миколай, за нього і його чудесні ніжно-зелені очі...

Іноді

Адже він так її обожнює...

…Вона була його вірною подружкою у житті. Він обожнював її до безтями. Коли вона приходила, він просто танув у її обіймах, таких чимось особливих і таємничих. Ця особа була доступна всім, але вірна лише йому одному…

  Ці стосунки почалися, мабуть, із самого народження і, як не дивно, тривають і до нині. І хто б не намагався розлучити їх - нікому це не вдавалося, навіть найближчим і найріднішим людям. Він, той вимріяний принц на білому коні, просто танув від самого лише її подиху… 
Таке трапляється рідко, майже ніколи, втім з ним трапляється все що завгодно і навпаки… Любити здатні не всі, прощати – майже ніхто… Він боготворив її в усіх проявах, жив… дихав… мріяв… любив… чекав… насолоджувався…

  Одні уникають її, інші - приймають, і тільки він розкошував  нею. Здавалось, в ній немає нічого надзвичайного. Та лише він один, напевне, у цілому світі так любить її такою особливою любов’ю. Але ця леді була примхливою і невблаганною. На всі його вмовляння «не йти» їй було абсолютно байдуже. Він завжди засинав у її невидимих, ледь відчутних, обіймах, а коли просинався - її вже не було...

  Вона, і тільки вона, могла так ніжно і лагідно побажати йому солодких снів... Ревнувати його до неї було б смішно, адже він так її обожнює і чекає, чекає на тиху і спокійну… Ніч...

                                                                                    Тетяна Самонюк