Адже він так її обожнює...

…Вона була його вірною подружкою у житті. Він обожнював її до безтями. Коли вона приходила, він просто танув у її обіймах, таких чимось особливих і таємничих. Ця особа була доступна всім, але вірна лише йому одному…

  Ці стосунки почалися, мабуть, із самого народження і, як не дивно, тривають і до нині. І хто б не намагався розлучити їх - нікому це не вдавалося, навіть найближчим і найріднішим людям. Він, той вимріяний принц на білому коні, просто танув від самого лише її подиху… 
Таке трапляється рідко, майже ніколи, втім з ним трапляється все що завгодно і навпаки… Любити здатні не всі, прощати – майже ніхто… Він боготворив її в усіх проявах, жив… дихав… мріяв… любив… чекав… насолоджувався…

  Одні уникають її, інші - приймають, і тільки він розкошував  нею. Здавалось, в ній немає нічого надзвичайного. Та лише він один, напевне, у цілому світі так любить її такою особливою любов’ю. Але ця леді була примхливою і невблаганною. На всі його вмовляння «не йти» їй було абсолютно байдуже. Він завжди засинав у її невидимих, ледь відчутних, обіймах, а коли просинався - її вже не було...

  Вона, і тільки вона, могла так ніжно і лагідно побажати йому солодких снів... Ревнувати його до неї було б смішно, адже він так її обожнює і чекає, чекає на тиху і спокійну… Ніч...

                                                                                    Тетяна Самонюк