Іноді

Іноді мені здається, що я не змогла б прожити без тебе і дня, а часом  сама втікаю від тебе, уникаю зустрічей, аби ти ні про що не здогадався…

Іноді я чекаю ночами на твій дзвінок, що пролунає мелодія, яка стоїть тільки для тебе, і ти скажеш у слухавку: «Як ти? Я так скучив за тобою…», а часом я вимикаю мобільний, щоб побути самій і подумати – як завжди – про тебе…

Іноді я пильно вдивляюся у твої зелені, хоч і сумні, очі, хочу щоб ти посміхнувся, а часом відвертаю погляд аби ти не зрозумів про мої почуття…

Іноді я хочу тобі про все розказати, що  ти мені подобаєшся, що хочу бути з тобою, але ти любиш іншу і з таким ентузіазмом мені про неї розказуєш, що я не можу наважатися. Та й навіщо? … А це боляче…

Іноді я віддала би півсвіту, щоб почути від тебе: «Давай бути разом!»,  а часом я хочу закохатися в іншого, забути тебе…

Щодня я отримую білі чи рожеві троянди, але не від тебе… На жаль… Той, хто дарує ті квіти, хоче щоб моє життя було незвичайним і особливим. Мені, звісно, безмежно приємно… Але він не замінить тебе ніколи і ти це добре знаєш…

Знаєш, я боюся привикнути до когось, щоб потім не було так боляче, але я не помітила, як звикла до тебе і не тільки…

Ти, безсумнівно, здогадався, про кого я…

P.S. я дуже рада тебе бачити, що з тобою все добре – і це головне для мене…