Весна для тих, хто в це життя закоханий!

Ранок добрим є тоді, коли ти просинаєшся під миле щебетання пташок, а не від надокучливої мелодії будильника! На обличчі, хочеш-нехочеш, з’являється усмішка. Мружаться очі від яскравого сонячного світла, з яким так важко познайомитися після сну. Час, коли не хочеться довго ніжитися під ковдрою, а хочеться скоріше вийти на вулицю і грітися першими лагідними промінчиками весни. І в такий момент хочеться сказати: «Спасибі, лютий, що ти останній!».

Природа прокидається і собі від зимової сплячки, і ми підсвідомо – разом з нею. Весною в нас ніби відкривається друге дихання, з’являється натхнення творити щось хороше, бажання жити ввічливо і бути взаємно красивими.

Весна – це, як понеділок, бо саме з нього починається наш щоденник тижневих планів. У перші весняні дні ми виходимо на алеї парку, записуємося до спортзалу, міняємо гардероб і, можливо, навіть своє оточення. Обіцяємо собі позбавитися шкідливих звичок, починаємо раціон правильного харчування та плануємо, врешті-решт, свою літню відпустку. Що буде з цими грандіозними планами? Це вже залежить від кожного з нас!

А ще це час, коли неможливо змусити себе працювати. Чим тепліше прогрівається вулиця, тим важче всидіти чи то в офісних стінах чи на парах. Хочеться насолоджуватися безкраєм і чистим небом і повітрям із запахом щастя!

Загалом весна – це не лише зелений колір календарного року. Це, перш за все, стан душі. Коли ти молодий, сповнений життя і енергії. Радієш не лише матеріальним дрібницям, але й теплим крапелькам дощу. Пишеш, малюєш, співаєш! Робиш все те, що тобі так давно хотілося почати, але не доходили справи до перших рук! Коли для тебе не існує слова «будні», а поруч завжди ті, з ким хочеться прожити кожен день, незалежно, яка там пора за вікном.

Весна не визначається градусами на термометрі, вона вимірюється кольором неба, смаком повітря і запахом теплого світанку.

Зрештою, з іншого боку, весна по суті, нічого і не змінює. Ми повинні мінятися самі. Особливо, це стосується української весни.

Федір Тютчев сказав: «Весна – єдина революція на цьому світі». І як би боляче це не було мені писати, а вам читати, схоже ця революція почалася з нас, з нашої держави. І важко, і страшно передбачити коли, чим, з якими результатами, ціною чого це завершиться… Ностальгійно, що втрати, гіркі сльози матері, пам’ять про «Небесну сотню» − три віхи початку весни 2014, яка закарбується палючим болем в серці кожного і чорною стрічкою на полотні історії…

Взимку радіємо першому снігу, навесні – першому асфальті, правда щербатому. Вічна тема – тане зимова ковдра, а з нею покрив під ногами. Що зробиш? Українські реалії нуртують, пульсують різними варіаціями своєї «краси». Особливо, коли приходить цей березнево-квітнево-травневий розчинник зими.

Весна, як і справжня жінка, полюбляє запізнюватися! Доки одяг підбере, усмішку намалює на ніжному личку!

Втім, навесні навіть чобіт чоботові на вушко шепоче щось незвичайне і звабливе!

І на завершення… Весна – пора кохання, ніжності, адже саме в цей час народжуються неймовірно-казкові історії кохання. Ця пора неначе спеціально створена для того, щоб закохуватися, робити божевільні вчинки і навіть інколи втрачати здоровий глузд. Іноді ми готові пожертвувати сном, аби подивитися з коханою людиною на зоряне небо і загадати своє бажання. Романтична пора, яка штовхає нас на щирі зізнання, солодкі почуття,  поцілунки та затишні обійми коханих.

Отож, мрійте, творіть, посміхайтеся і живіть красиво, адже весна для тих, хто в це життя закоханий!

Тетяна Самонюк

Сіла в маршрутку! Стою!

Якось під час одної з маршрутної прогулянки на Руську, стала свідком такої ситуації. На одній із зупинок зайшов літній пасажир і хотів проїхати за посвідченням. Водій відповів, що вже не має пільгових місць. Чоловік мовчки заплатив за проїзд і сів на перше сидіння, поруч з керманичем 15-го жовтенького «Богдана». Тому припекло запалити. Пасажир зробив гнівне зауваження і з таким же обуреним виразом обличчя, що водій, курячи в салоні, де знаходяться жінки з дітьми, порушує закон. На що той сказав, що палить не в салоні, а в кабіні!

Сміх та й годі! Кабіна ж від салону нічим і ніким не відокремлена, а так хочеться інколи там вліпити металеву завісу, від гріха подалі, як кажуть. Далі цей містер за рулем довго і захоплено розмовляв по мобільному телефоні. Це законослухняного українця зовсім «доконало» і він пригрозився, що пожаліється на такого шофера власникові транспортного засобу.

Не знаю, чи пожаліється і чи зробить останній відповідні висновки, але зізнаюся, що їхати із таким водієм було і некомфортно і страшнувато. А нещодавно вже інший водій на тому ж рейсі всю дорогу на повну гучність крутив низькопробну попсу, від якої хотілося втекти світ за очі. Але куди втечеш? Якщо не спромігся на власне авто, терпи, пасажире, і незручність, і хамство, і цигарковий дим, і дурнувату попсу! Але ж ми тільки за проїзд платимо, ці «приємні додатки-сюрпризи», певно, в подарунок отримуємо за «красивые глаза»!

Одним словом, маршрутка – тема багата та вічно молода, свіжа, гостра, як маринований перчик! Варто тільки зайти до салону, як тобі наступлять на ногу чи відірвуть золотавий ґудзик від пальта. Такій радості просто кінця-краю немає. До того ж повітря завжди задушливе, просякле різними запахами, а під час від’їзду «лягає» пів маршрутки. Також це безкоштовна нагода з кимось познайомитися, підцепити бацилу грипу, почути, як хтось з’ясовує стосунки по телефоні чи ж дізнатися всі новини з пікантними коментарями від пенсіонерок.

Тут можна малювати картини і без олії. «Все включено», немов у п’ятизірковому готелі.

Або ж взагалі не зорієнтуватися, де ти знаходишся! Як один чолов’яга, розмовляючи по мобілці, запитує в мене: «Де ми є?» І я, не розгубившись, констатую: «В маршрутці!».

Це місце, де можна побачити курйозні випадки з життя, або ж стати їх героєм! Вражають також записи, типу «Дівчата! Сидячи, тримайте коліна разом! І вам не холодно, і водієві не жарко!» або ж «Проїзд без квитка – вихід без зупинки!».

Своєрідним декоративним і унікальним елементом є пан водій, який може виконувати одночасно не декілька справ, як Юлій Цезар, а декілька разів по декілька. А це і курити, приймати гроші і давати решту, при цьому гризти насіння соняшника, говорити по мобільному телефоні, дивитися у вікно, налаштовувати магнітолу і керувати, звісно, маршруткою!

Цей вид громадського транспорту можна сміливо порівняти з нашим життям, українським. Хтось, для прикладу, купує собі червоні туфлі під колір іномарки, а велика більшість бере собі взуття жовте, під колір маршрутки. Ось такі виходять пироги.

Та й культура самих пасажирів залишає бажати кращого, поведінка і пафосне «Ми літаємо для вас!» від супервправного водія зовсім не ідеальні.

Ось уже скоро буде в тренді: розпочнеться боротьба між тими, кому душно, і тими, кому дує. Беріть участь і дивіться у всіх маршрутках країни!

Зрештою, зовсім не важливо, який колір взуття і під яку гаму підібране, головне не проїхати свою зупинку у житті … чи хоча б навіть у маршрутці за дві гривні п’ятдесят копійок.

                                                                                      Розмірковує
                                                                           Тетяна Самонюк

Стипендію нам дали. А коли будуть гроші?

Окрім сесії: «термінових» індз і підсумкових тестів, заліків, екзаменів, курсової роботи, у кращому випадку – без «хвостів» у навчанні, перед спудеями почасти постає куди актуальніша, серйозніша і болючіша проблема, яку кожен вирішує по-своєму, своїми методами, способами, хитрістю, врешті-решт. Як ви вже здогадалися, мова йде про стипендію, якої, як завжди, катастрофічно не вистачає. Це зрозуміло.

Вільна енциклопедія – Вікіпедія – вірна помічниця студентів – дає наступне визначення, що таке стипендія. В перекладі з латинки – оклад – це постійна грошова виплата, що надається регулярно (зазвичай щомісяця) учням і студентам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, а також аспірантам та докторантам, за умови успішного навчання.

На сьогоднішній день її називають мінімальною, «куцою», стандартною, звичайною, «заячим хвостом» - так говорять в студентських колах про 720-790 гривень. Важко навіть уявити, як за ці «студентські мізери» можна прожити при нинішніх цінах.

Отож, попробуємо скуштувати той гіркий мед зі студентських кишень.

Пропоную все розкласти по полицях витрат.

Голод – не тітка

На першій стоїть найважливіше для студентів – харчування: одноразове, але збалансоване.

Якщо забігти на перед з розрахунками – то на їжу припадає 20-23 гривні в день. Смішно, чи не так.

Юлія Семанчук, студентка ТНПУ ім. В. Гнатюка, намагалася бути самостійною з перших днів проживання в гуртожитку і першої стипендії. Протримавшись місяць, зрозуміла, що стипендія – чверть від необхідного для проживання.

−     Я вже й не пам’ятаю, куди витратила свою першу стипендію. Ніби нічого собі не купувала. Навіть на продукти не вистачає. Хоч у хід йшли і йдуть всі домашні консервації, всі «сумки» з маминими смаколиками, − розповідає філолог-другокурсниця.

−     Коли отримав першу стипендію і навіть не помітив, куди і на що потратив, виробив у собі звичку – рахувати гроші. Так чинять усі практичні бюджетники. А особливо, хлопці, адже у нас є додаткова стаття витрат – побачення з дівчиною. Похід на піцу, в кіно, каток – мінімум 150 гривень, − розмірковує Вадим Брик, студент ТНПУ ім. В. Гнатюка.

−     Незручно якось дівчину змушувати платити за себе в кафе. Навіть якщо це й одногрупниця. І виходячи з цього, витрачається більше, ніж сама стипендія, − коментує витрати сильної половини Василь Лаба, студент-випускник педагогічного.

23 гривні в середньому на добу – саме стільки український студент тратить на харчування. За ці гроші можна один (підкреслюю один!) раз поїсти у студентському кафе: перше, друге і чай з кексом. І як вам такий розклад?

Недарма ж студентів називають в народі вічно голодними. До речі, по це. У нашому багатстві словників є збірник асоціативних означень. І у цій мудрій книзі біля терміну студент найперше стоїть означення «голодний».

−     Звичайно, обмежуючи себе у нормальному триразовому харчуванні (їсти один раз в день) є свої плюси, − з позитивом говорить Ольга Заяць, студентка, − можна дотримуватися дієти, струнко виглядати, немає спокусливих запахів з холодильника.

Але якщо ви все-таки не вегетаріанець, а полюбляєте себе побалувати м’ясопродуктами, то на прилавках магазинів є особлива продукція – студентська ковбаса, яку ще можна тоненько порізати на бутерброді. Під кінець тижня, коли в холодильнику повісилася миша, на порятунок від  голоду приходить «Мівіна» − 3 хвилини і ваш сніданок/обід/вечеря/ готовий. Дві гривні за пакетик, 14 – за тиждень і виразка шлунка «в подарунок».

Також вартий уваги стандартний студентський набір від мами з дому. Тоді вже починається свято для любителів попоїсти! Отож: 5-7 кг картоплі, моркви, цибулі, парочку кілограмів м’яса, добротний кульок випічка, безліч солодощів, макаронних виробів і, звичайно, грошей. І так, в гіршому випадку, двічі на місяць для далекорегіонних студентів,  в кращому – для місцевих (як їх називають) щотижня.

Авжеж, за ті 23 гривні не реально прожити в день. Ба, навіть воду потрібно купувати, адже пити з крану вкрай небезпечно для здоров’я.

Не менш важливо – всяка всячина

Від цих омріяних 720-790 одразу слід відняти 200 гривень за місячну оплату гуртожитку. Як виживають (тут важко сказати живуть) ті, хто винаймає житло. Це вже розкіш, особлива когорта.

Так само автоматом відмінусовуємо гроші на транспорт, бо не всім щастить вчитися у не надто великих містах, де можна ходити пішки на пари, чи взагалі жити у комфортному студентському містечку, де до навчальних корпусів – як рукою подати.

Тут, зрозуміло, постає ще одна проблема: чи кожному студенту надається матеріальна допомога від батьків. Адже не всі мають маму чи тата за кордоном, які періодично надсилають своєму чаду гроші.

Якщо ти сумлінний студент, і старанно виконуєш все, що диктує Болонський процес (а інший випадок навіть не передбачено), то значна «кругленька» сума від стипендії йде на канцелярське приладдя: ксерокси, зошити, папки, маркери, стікери, роздруківки, книжки, методички тощо. А якщо за одну сторінку роздрукувати правлять 40 копійок – то навіть страшно підрахувати, скільки за місяць треба заплатити за це недешеве задоволення від навчання. І, звичайно, плата за інтернет, а це приблизно 50 гривень в місяць. Плюс така ж сума за оренду холодильника. Також, окремо гроші на засоби гігієни, елементарну косметику, не кажу вже про дорогу. Одним словом одні мініси і копійки лишаються від той щомісячної допомоги від вишу.

−     Хто не жив в гуртожитку, той не відчув смак студентського життя, − каже Ольга Вовк, студентка ТНПУ ім. В. Гнатюка. – Вкупі з сусідкою чи сусідками можна пройти сувору школу життя: вишукувати спільно продукти подешевше, з маленького продуктового кошика зготувати щось смачне і щоб наїстися, спільне прибирання і, головне – спільна каса на все: від засобів існування до святкування різних свят (куди ж без них). І як тут вміло скерувати грошовий потік – ось секрет успішного проживання у спільному домі студентів. Проте, від сесії до сесії – живуть студенти весело, − продовжує свою думку студентка-психолог. – Встигаємо фінансово і на дискотеку піти і в кіно заглянути.

Третім рядком витрат зі стипендії – одяг.

Зустрічають по одягу – проводжають по розуму

Студенти, переходячи від батьківської опіки, у самостійне доросле життя, починають турбуватися не лише про те, що в нас є поїсти, але й про власний одяг. Тут переважна більшість народу звертаються до інтернет-магазинів та славнозвісних дешевих секонд-хендів:

−     У секонд-хендах можна побачити стильні, але дешеві і модні речі, які нічим не відрізняються від від дорогих і брендових. Фактично, це найперший спосіб сформувати, створити свій стиль, не ганяючись за модою. На відміну від магазинів, які прицільно стежать за новинками стилю, провідними дизайнерами, які одягають під стандарт, секунд не вдягає від одну лінію. Тут відкривається поле для творчості одягнути себе за власними смаками, уподобаннями і, найголовніше, кожному по кишені, − розмірковує Ірина Попик, студентка ТНЕУ, і додає, що ці місця дешевого одягу – перевірені часом і студентами і не позбавлені стилю.

Одним словом про інше

У студента, як і в будь-якої нормальної людини, можуть бути додаткові непередбачувані витрати. Наприклад, боронь Боже, захворів на елементарний масовий грип. А лікування зараз зовсім не з дешевих необхідностей. І з цього, виходить, потрібно мати запас коштів на так званий «чорний день», на всяк випадок, на «все може бути». А де їх взяти, коли з гаманця під кінець місяця витрушуєш останні копійки?!

Все пізнається у порівнянні

У Голландії, для прикладу, студентська стипендія залежить від того, як ти живеш і які доходи мають твої батьки. У випадку проживання вдома, стипендія складає близько 90 євро, якщо студент мешкає у гуртожитку – біля 270 євро. Але не все так яскраво у закордонних спудеїв. Коли студент не закінчив навчання чи відклав його понаднормово доведеться повертати всі стипендіальні гроші.

Смак студентського життя

Жити на одну «голу» стипендію важко, практично не можливо. В цьому ми вже переконалися не раз, в цій гіркій правді студентського життя.

 Але це ще не означає, що потрібно накупити продуктів, одягу із секонду і сидіти в гуртожитку, в чотирьох стінах.

−                       Хоч би які там не були «завали», все одно знайдеться час на дискотеку. Прожити на 720 гривень – це потребує неабиякого почуття гумору та творчого характеру, і тоді ваша весела мрія здійсниться. Все неможливе стає можливим. Все місто для ваших ніг, − ділиться досвідом нічного відпочинку Ілона Васильчук, студентка педагогічного. – І тут проста арифметика дозвілля: треба знати час, коли безкоштовний вхід на дискотеку і вечір пройде на «ура».

Але давайте не будемо думати ностальгічно, куди поділася стипендія, моя оплата за страх під час екзаменів, і як жити далі,  а підходити до проблем по-студентськи: я подумаю про це завтра.

Розмірковувала про студентський бюджет

Тетяна Самонюк

А він співав без гриму

Через 15 хвилин вже ранок… А я вирішила послухати цей дощ, металевий стукіт води об щось тверде і нещасливе… Старий співав спочатку без жодного акомпонування, аплодисментів йому аж ніхто не збирався дарувати, але він провадив і далі свою мелодію… Лише час від часу мені вчувалися тихенькі крапель кроки,  ледь відчутні порухи по вулиці… «І куди це вони?» −, спонтанно промайнула думка і побрела разом з ними…

Вже стукав у шибку ранок, а я ще слухаю і запевняю себе: ще мить, мить, одна мить і я піду, не буду цим  концертом забавлятись, адже ця справа не для дорослих… Ще мить, секунда −  і раптом озирнулась, а це вже перейшло в роки й роки…

Ніхто ж про не знав, що я стою у мантії дощу і лагідно перебираю приємні спогади зі сторінок цього юного життя…

А скрипаль ще й досі торкається струн душі і грає всім мою присутність там, відсутність тут… він добре знає, що моя скрипка кохання вже зіграна,  і з обірваними струнами тиняється по кутках звичайних випадковостей, але десь там вона все одно плаче, бо хоче знову трепету і ніжної руки дощу…

А я стою, проціджую ту першу весняну сонату крізь душу, щось залишається, а щось іде геть від моєї сутності…

Прекрасний цей спів і божественний такий вокал дощової ночі, але його слід відчувати, а не підносити на сонні п’єдестали, щоб бачили й сміялись всі, або ж навпаки – випивати, як бокал терпкого вина… Він здатен душу поставити  навиворіт, і всі почуття полакувати…

А потім зникла музика, настав світанковий антракт… Усе затихло, лиш крапельки снували на шибках… Їм не хотілось ні вина, ні ранку, лиш стати музою того співця без гриму і гримас, вони ж,  як люди, вже втомились бути прекрасними, вони хочуть бути життєвими, як всі… і крапельки і люди…

Вони так хочуть жити красиво…

                                                                                    

                                                                        Тетяна Самонюк