Мало хто з оточуючих здогадається, що я вже на четвертому курсі у виші. І, майже, зовсім ніхто не йме віри, що я - журналіст. А це у моїй професії дуже добре: зашифруватися під дитячою оболонкою і спостерігати над чимось гостреньким... Ой, як добре... І ніхто навіть не подумає, що тут десь медійники мандрують, то, мовляв, можна робити якісь афери!
Не відкрию для вас Америку, як славнозвісний Колумб, коли згадаю про супермаркети, ситуація на касі, коли я інколи можу дозволити купити солоденького, терпкого "Маренго". Не для себе одної, звісно, а для вічних балачок з подружками, задушевні розмови про "нього" - щось типу того. Продавчиня завжди просить показати паспорт. Усмішка у мене, в неї і ще поруч у адміністратора не виключення.
Почуваю себе ще зовсім малесенького, коли "Він" (той що мені подобається) своїми зеленими очима дивиться на мене, у такі миті хочеться у його "спортивні обійми", почути щось хороше і тепле.
Я просто обожнюю тепло, а особливо його...
Отак і живу. Хоч я і маленька, але запити і плани у мене великі, я б сказала грандіозні.
Втім, жаль, що я в Його плани не входжу...
Немає коментарів:
Дописати коментар