За ним і квіти росою плачуть

Чому так боляче говорити знову: «Герої не вмирають!Вони повертаються назад на небеса»?

Чому так важко й трепетно тепер чуються акорди нашого гімну і серце щемить під правицею в шаленому темпі?

Чому про його роки, такі ще юні і п’янкі, нагадують 26 туй, висаджених на шкільному дворі, капають невільні сльози на альбом пам’яті, що на учнівській парті, чому троянди просльозилися росою у руках рідної сестри?

У 20-й день квітня 2015 року загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с. Залаззя зробила вкотре гідну справу. На урочистій і водночас скорботній лінійці відкрили меморіальну дошку пам’яті Юрія Трохимука – для рідненького синочка, щирого брата, вірного побратима по службі, Героя, справжнього Патріота України.

Лінійку відкрили під жалобний гімн «Гей, пливе кача по Тисині» та державний -  «Ще не вмерла України»  - і покотилися по згорьованому обличчі пекучі сльози неньки Юрія!Схилили голови, прикусюючи губи, сестри, похмурнів і брат, у зажурі завмерли учні, гості…

Ще 10 років тому Юра тут здобував знання, а тепер на його честь – меморіальна дошка на шкільній стіні, вітер безстрашно шарпає туї і наші сторінки пам’яті.

Шанобливо відкрили меморіальну дошку, стягнувши з неї український прапор, директор школи Юрій Самонюк та сестра Юри – Олена Іванісік. Опісля дошку з молитвою освятив настоятель місцевої церкви ікони Почаївської Божої Матері отець Микола:

-       Ми щойно окропили цей пам’ятний знак священною водою. Це для того, щоби в наших душах залишилася священна згадка про воїна, односельчанина, про сина, про брата, за те, що він віддав своє життя за нашу свободу. Святковими днями мені доводилося бути вдома у матері загиблого. Що я  побачив? Побачив те, що між земними буденними клопотами, коли є вільна хвилина, мати сидить біля вікна і дивиться на стежку, яка веде до хати. Вона буде сидіти все своє життя і виглядатиме свого сина.

Як завжди мати буде ходити на місце спочинку свого найдорожчого сина, так і учні будуть попри всі урочистості приносити для нього квіти, щоб не забувати і шанувати таку мужність і самовідданість цій державі.

Серед запрошених гостей – учасники АТО, добровольці із Залаззя – Володимир Ніколайчук та Віталій Черняк, голова райдержадміністрації Олег Кух, голова районної ради Петро Нагорний. Зокрема, Петро Никонович зазначив:

-       Сьогодні у Залаззі відбувається подія, яка болить кожному з нас, не тільки тут присутнім, але й кожному українцю, який щиро пам’ятає про подвиг тих, хто відстоював незалежність своєї держави і продовжує це робити на Сході. На жаль, Трохимук Юрій Васильович повернувся до рідної школи з ось таким пам’ятним знаком. Відкриття меморіальної дошки – це щира дань справжньому патріоту, який боровся за суверенітет України, мир, спокій на рідній землі.

Також він згадав, ким був наш Герой: «Трохимук Юрій Васильович призваний до Збройних Сил у квітні 2014-го року, молодший сержант, заступник командира зводу, командир відділення 51-ї окремої механізованої бригади, загинув на Луганщині. Від імені влади висловлюю щирі слова подяки батькам, котрі виховали такого сина. Його подвиг буде жити вічно! Слава Україні! Слава Героям!»

Сільський голова Микола Лавренюк подякував  матусі Юрія – Ганні Степанівні, що виростила його в такому сильному дусі патріотизму, педагогам, що виховали істинного українця, закликав школярів пишатися такою людиною.

Варто наголосити, що школа самостійно, без сторонньої допомоги (яка була вкрай необхідна, особливо її фінансова сторона) замовляла цю меморіальну дошку та організувала її відкриття. Чомусь представники місцевої влади залишилися холодними і байдужими до цієї великої справи, нашого з вами усіма обов’язку.

-       Багатовікова історія нашої держави складна і драматична, − говорить Юрій Самонюк, директор школи. – Згадаймо Героїв Крут, борців за збереження незалежності 1918-21 рр., шістдесятників, дисидентів. І ось, здавалось би, мирна і самостійна Україна, за яку ми проголосували в 1991 році! Але зараз – війна на Сході з потужним агресором – Росією. Багато за цей рік, особливо на початку війни, ми чули слів скептиків, мовляв, на що здатна теперішня Україна?! На що здатна українська армія?! Питання ставилося – чи патріотична наша молодь?! І відповідь ми вже отримали: ми сильні, ми єдині! І як приклад – подвиг нашого односельчанина Юрія Васильовича. Герої не вмирають! Слава Україні!

Подякувала від імені родини всім тим, хто згадує Юру, хто молиться за упокій його душі сестра – Олена Іванісік.

Не будьмо байдужими до тих, хто за нас поклав голову і віддав серце, хто відстоює наше мирне небо та бореться за наше гідне і спокійне українське завтра!

Він вмер за нас – за мене і за тебе,
Найвищу Божу Заповідь сповнивши.
Пішов із побратимами до Неба
Нам своє праве діло залишивши.

Тому не маєм права занехати
Потуг створити нову Україну!
В собі рабів потрібно подолати, 
Щоб рідний край підняти із руїни!
Ми мусим підлий страх із серця стерти,
Зламать розпуки й жаху чорні ґрати.
Бо краще нам героями померти,
Ніж все життя у страху існувати!

       Слава Україні! Героям Слава!

Тетяна Василюк