«Як не ви мене – то я вас!»

Четвертий Президент України – наш незабутньо-золотий, а ще краще «позолочений»  Віктор  Федорович Янукович – найоригінальніший з-поміж перших трьох глав неньки-держави.

Його самобутність яскраво та строкато виражалася, пульсувала навіть, як у його промовах, виступах, так і зараз – у російських посиланнях, прес-конференціях тепер вже президента на відстані (як він себе коронував). А така його доля спіткала через те, що він просто був змушений залишити тенета дорогої серцю (тільки у прямому значенні) України через «клятих бандерівців», які чимось все не задоволені! Отакі-то, ми – невдячні українці! І знайшов собі наш Федорович найтепліше місце в Росії. А знаєте яке? Біля Президента Росії!

За свою каденцію на пості голови держави Янукович чудово, просто на «відмінно» виконав першу і єдину свою заповідь – «Будь собою і дозволяй собі бути Президентом!» Я б навіть насмілилася сказати – перестарався, особливо у Межигір’ї.

Варто згадати його «славні часи» «покращення життя вже сьогодні».

Падіння від яйця 2004-го – це тільки епіграф його «проффесорської» багатосторонності. Під час президентської виборчої кампанії  Віктор Федорович їхав на зустріч в Івано-Франківськ. Коли він тільки вийшов з машини – один зі студентів кинув йому в груди куряче яйце. «Потерпілий» був госпіталізований до місцевої лікарні. ЗМІ тоді офіційно оголосили, що на Януковича скоєно напад, мовляв у нього кинули «тупий важкий предмет». А на тему яєць вельми охоче жартували його політичні опоненти, які створили серію сатиричних мультфільмів, інтернет-роликів під назвою «Веселі яйця».

Але основний каламбур почав функціонувати 2010-го: спритність рук – і він став президентом. Пригрів собі містечко на п’ять наступних років, оповивши шиї українців задушливими зміїними обіймами.

Ще з самого початку свого правління новий очільник країни запам’ятався українцям своїми неоднозначними висловлюваннями. Серед популярних – «поет Чехов, поетеса Анна Ахметова». А чого тільки вартий ще той випадок у Львові, коли «наш герой» помилився і назвав виборців «геноцидами»: «Тут зібралися кращі геноциди країни». Після підказки помічників Янукович не розгубився і поправив себе: «Так, і генофонд теж».

Завжди було цікаво, хто той гуморист, котрий пише текстівки Віктору Федоровичу. Так частенько хочеться йому потиснути руку за такі ляпи!

А ще у січні 2011 року з нашим гарантом стався конфуз на виступі у швейцарському Давосі. Не зміг наш Президент вимовити гасло промо-кампанії  «Увімкни Україну»: «Для того, щоб увікнути Україну, достатньо подивитися на неї власними очима, коли почнуть квітнути каштани в Києві».

Травень теж для нього став часом популярності. А на цей раз познущалася з нього погода. Він разом з тодішнім президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим покладали вінки до меморіального комплексу біля могили Невідомого Солдата в Києві. Був поривчастий вітер і дощ. Янукович, встановивши вінок, схилив голову, і в ту хвилину вітрисько перекинув його на голову президентові. Охорона намагалася вилучити у журналістів відео-запис цього курйозу, але тим не менше – ролик народ скуштував, і доволі таки смачно. Як результат – афоризм на десерт: «Можна нескінченно довго дивитися на три речі: як тече вода, як горить вогонь, і як вінок падає на Януковича».

І на завершення 2011-го – коли він підбивав підсумки року на прес-конференції, була виголошена також досить цікава фразочка: «Не можна йти в майбутнє боком чи, як кажуть, задом». Навіть в новорічну ніч з вітальним словом у Рік Коня він говорив маячню сивої кобили. Отак, Вікторе Федоровичу, слово не горобець, вилетить – не відмажешся. Жаль, що Ви це пізно усвідомили.

Постать Януковича настільки специфічна, що його прізвище розписують по складах:

Я – остання буква алфавіту і перша самоідентифікація особистості;

НУ – знак нехтування, типу «ну його!»;

КО – невизначене щось, такий собі КО;

ВИЧ – позначення стану іменитих і знатних людей (багатир Альоша Попович);

Час ставити діагноз – Віктор Федорович.

Тому українцям немає чого сумувати, коли у них був такий Янукович, котрий так ганебно скотився до москалів. Багато хто скаже – туди йому і дорога. Але ні, ще має совість казати, що анексія Росією Криму для нього трагедія. Яка трагедія?! Розіграли, ніби партію в шахмати, українську ситуацію на пару з Путіним і це для нього ніяка не трагедія. До речі, про Володимира Володимировича, який, поглядаючи на мапу України, любить філософствувати: «Всю водку выпить невозможно, но стремиться к этому надо». Ось вам і вся трагедія – і боком,і скоком, і задом.

«Як не ви мене – то я вас» – ось кредо життя нашого останнього президента, головного серед головних політичних локшинників.

Наперед тут сказати нічого не можна. І це, звичайно, найцікавіше. Народ український  міняє президентів, як рукавички, шкода тільки президенти не міняються.

А що можна побажати Віктору Федоровичу, той що Янукович, владний втікач 2014-го,  який спокусився на кремлівську манну кашу, коли свого часу будь-яке його бажання в Україні ставало законом?! Звісно… тільки добра!

Тетяна Василюк