У світлі останніх подій в Україні весь день, і навіть уночі, переосмислюєш
своє життя, для чого ми тут, що робимо сьогодні і яким воно буде завтра – таке омріяне спокійне, квітуче,
українське…
Я вже боюся щось думати, чим закінчиться криваве і смертоносне сьогодні!
Українці гинуть! І, задумайтеся тільки – від чиєї руки вони гинуть! Від українця!
Так і хочеться крикнути: «Зупинися! Що ти робиш? Де твоя гордість і національна
свідомість? Де твій страх перед Богом?»…
Моїм Тернополем можна робити аля-екскурсію «Місцями бойової слави»! Страшно
навіть таке казати, не то що ходити і це дивитися на власні очі! Деякі навіть
фотографуються на тому фоні… Хочуть зафільмувати чорні сторінки історії
сучасності!
Котимося зовсім вниз… на дно… А як по-іншому сказати?! Знаю, що принизливо,
знаю, що несправедливо! Але цей факт важко спростувати і навести протилежні
аргументи!
Стріляють, вбивають, кров проливається у самому серці нашої держави!!! І це
у ХХІ столітті – в епоху демократії,
свободи слова, вольності!
І найболючіше навіть не смерть, а ота байдужість, цинізм, мародерство і
людинонелюбство тих, хто знущається над людьми, жорстоко катує, вбиває і
отримує від цього задоволення (+гроші «зверху»)…
Але Українець не здається і до кінця, навіть ціною свого життя,
боротиметься до долю країни! Гірко, що таке відбувається з нами, і що серед нас
є такі собі гнилі яблука…
Тетяна Самонюк
Немає коментарів:
Дописати коментар