За ним і квіти росою плачуть

Чому так боляче говорити знову: «Герої не вмирають!Вони повертаються назад на небеса»?

Чому так важко й трепетно тепер чуються акорди нашого гімну і серце щемить під правицею в шаленому темпі?

Чому про його роки, такі ще юні і п’янкі, нагадують 26 туй, висаджених на шкільному дворі, капають невільні сльози на альбом пам’яті, що на учнівській парті, чому троянди просльозилися росою у руках рідної сестри?

У 20-й день квітня 2015 року загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с. Залаззя зробила вкотре гідну справу. На урочистій і водночас скорботній лінійці відкрили меморіальну дошку пам’яті Юрія Трохимука – для рідненького синочка, щирого брата, вірного побратима по службі, Героя, справжнього Патріота України.

Лінійку відкрили під жалобний гімн «Гей, пливе кача по Тисині» та державний -  «Ще не вмерла України»  - і покотилися по згорьованому обличчі пекучі сльози неньки Юрія!Схилили голови, прикусюючи губи, сестри, похмурнів і брат, у зажурі завмерли учні, гості…

Ще 10 років тому Юра тут здобував знання, а тепер на його честь – меморіальна дошка на шкільній стіні, вітер безстрашно шарпає туї і наші сторінки пам’яті.

Шанобливо відкрили меморіальну дошку, стягнувши з неї український прапор, директор школи Юрій Самонюк та сестра Юри – Олена Іванісік. Опісля дошку з молитвою освятив настоятель місцевої церкви ікони Почаївської Божої Матері отець Микола:

-       Ми щойно окропили цей пам’ятний знак священною водою. Це для того, щоби в наших душах залишилася священна згадка про воїна, односельчанина, про сина, про брата, за те, що він віддав своє життя за нашу свободу. Святковими днями мені доводилося бути вдома у матері загиблого. Що я  побачив? Побачив те, що між земними буденними клопотами, коли є вільна хвилина, мати сидить біля вікна і дивиться на стежку, яка веде до хати. Вона буде сидіти все своє життя і виглядатиме свого сина.

Як завжди мати буде ходити на місце спочинку свого найдорожчого сина, так і учні будуть попри всі урочистості приносити для нього квіти, щоб не забувати і шанувати таку мужність і самовідданість цій державі.

Серед запрошених гостей – учасники АТО, добровольці із Залаззя – Володимир Ніколайчук та Віталій Черняк, голова райдержадміністрації Олег Кух, голова районної ради Петро Нагорний. Зокрема, Петро Никонович зазначив:

-       Сьогодні у Залаззі відбувається подія, яка болить кожному з нас, не тільки тут присутнім, але й кожному українцю, який щиро пам’ятає про подвиг тих, хто відстоював незалежність своєї держави і продовжує це робити на Сході. На жаль, Трохимук Юрій Васильович повернувся до рідної школи з ось таким пам’ятним знаком. Відкриття меморіальної дошки – це щира дань справжньому патріоту, який боровся за суверенітет України, мир, спокій на рідній землі.

Також він згадав, ким був наш Герой: «Трохимук Юрій Васильович призваний до Збройних Сил у квітні 2014-го року, молодший сержант, заступник командира зводу, командир відділення 51-ї окремої механізованої бригади, загинув на Луганщині. Від імені влади висловлюю щирі слова подяки батькам, котрі виховали такого сина. Його подвиг буде жити вічно! Слава Україні! Слава Героям!»

Сільський голова Микола Лавренюк подякував  матусі Юрія – Ганні Степанівні, що виростила його в такому сильному дусі патріотизму, педагогам, що виховали істинного українця, закликав школярів пишатися такою людиною.

Варто наголосити, що школа самостійно, без сторонньої допомоги (яка була вкрай необхідна, особливо її фінансова сторона) замовляла цю меморіальну дошку та організувала її відкриття. Чомусь представники місцевої влади залишилися холодними і байдужими до цієї великої справи, нашого з вами усіма обов’язку.

-       Багатовікова історія нашої держави складна і драматична, − говорить Юрій Самонюк, директор школи. – Згадаймо Героїв Крут, борців за збереження незалежності 1918-21 рр., шістдесятників, дисидентів. І ось, здавалось би, мирна і самостійна Україна, за яку ми проголосували в 1991 році! Але зараз – війна на Сході з потужним агресором – Росією. Багато за цей рік, особливо на початку війни, ми чули слів скептиків, мовляв, на що здатна теперішня Україна?! На що здатна українська армія?! Питання ставилося – чи патріотична наша молодь?! І відповідь ми вже отримали: ми сильні, ми єдині! І як приклад – подвиг нашого односельчанина Юрія Васильовича. Герої не вмирають! Слава Україні!

Подякувала від імені родини всім тим, хто згадує Юру, хто молиться за упокій його душі сестра – Олена Іванісік.

Не будьмо байдужими до тих, хто за нас поклав голову і віддав серце, хто відстоює наше мирне небо та бореться за наше гідне і спокійне українське завтра!

Він вмер за нас – за мене і за тебе,
Найвищу Божу Заповідь сповнивши.
Пішов із побратимами до Неба
Нам своє праве діло залишивши.

Тому не маєм права занехати
Потуг створити нову Україну!
В собі рабів потрібно подолати, 
Щоб рідний край підняти із руїни!
Ми мусим підлий страх із серця стерти,
Зламать розпуки й жаху чорні ґрати.
Бо краще нам героями померти,
Ніж все життя у страху існувати!

       Слава Україні! Героям Слава!

Тетяна Василюк

Все більше спогадів, все менше сподівань

Він був найменшеньким у матері, але його доля скарбувала на чолі у нені глибокі сліди втрати свого сина…

Він зростав у багатодітній сім’ї, де кожен – індивідуальність, втім він був своєрідним серед своїх рідних…

Він найбільше любив математику і був найслухнянішим учнем у класі, а тепер його товариші по парті приносять троянди на місце його спочинку…

Він головно плакав немовлям, але матір ніколи його не колихала в ліжечку, він засинав у неї на руках…

Він втілював матусині всі надії та сподівання, але вони розвіялися, як літній дим над садом життя…

Він – гордість своєї країни, за яку віддав життя, мужність – для своєї маленької батьківщини – рідного Залаззя, Герой – для всіх, хоч і важко переживати, вірити рідним, що його нема в живих…

Герої не вмирають – вони повертаються назад на небеса! Юрій Трохимук … Його немає серед нас… Боліло, болить і ятрітиме рана на серці, час не взмозі стерти навіть і міліметра болю, не витре пекучі сльози на вустах…

Першою жертвою війни стає правда

Зізнаюся щиро, попри свою журналістську холоднокровність в роботі, всі професійні правила, стандарти, навчені на університетських лавах, ця розмова з рідною сестрою Юрія – Любов’ю Василівною Лук’янчук – була зі сльозами на очах і мовчазними паузами… Замало буде слів, щоб передати все на папері. У такому випадку слова мовчать, десь причаїлися, бо говорить любов до брата.

Любов Василівна – його старша сестра, різниця і віці з Юрієм – 17 років.

-       Він для мене живий! Не кажіть, що він покійний… (авт. плаче)… Мені здається, що наш Юрик зараз прийде і ми поїдем в Люб’язь до Олени (сестри). І, знаєте, він, як завжди, самостійний, серйозний, вдумливий. Як здавалося, на правах наймолодшого, мав би бути пещений, але коли він був за кермом свого буса, біля нього поруч повсякчас було вільне місце. Юра не хотів, щоб біля нього хтось сидів. Такий він у нас був, - розпочинає розмову про нашого Героя. – Для мене він був наче син. Брат з 1988-го, а моя перша дитина – 1992-го року.

-       Одного разу, згадується мені, приходжу до матері і чую, як Юра (немовлям ще був) так плаче-плаче у візочку. Я його колишу, а він не перестає. «Мамо, чому так малий кричить?» А у відповідь: «Він у нас не колишеться, а засинає у мене на руках!»…

Спогад за спогадом… Як не дивно, Юрій був дуже близький зі своїми друзями. Бувало навіть таке, що і мама, не говорячи вже про брата-сестру, не знала куди їде він, в якому санаторії влітку відпочивав. Вже після похоронів рідні знайшли багато світлин з його життя – насиченого і прекрасного…

-       Я вже не знаю, кому вірити, кому – ні… Хочу, дуже хочу, вірити: Юра живий  і ось-ось повернеться…. Але…

Його бойовий товариш з Ковеля, єдиний, хто вижив з друзів-вояків брата, стверджує, що бачив його смерть. Хоч і його контузило, розповідає, як летів безпілотник і вдарив по машині, хлопці звідти вилетіли. Тіла обгоріли, важко когось було впізнати, але він впевнений, що Юра там був. Чи вірити в це?Де відшукати правду?

Любов Василівна згадує: труну ми їздили забирати в Дніпропетровськ. Мати хотіла одягнути сина в костюм чи військову форму – поховати, як говориться, так, як треба. Їй не дозволили. Не рекомендували відкривати гріб, аби побачити свою рідну кровиночку в останнє… Командир їхній сказав, що не можна на таке дивитися, там тулуб без рук, ніг і голови,  в мішку і на ньому лежить форма солдата. Але чи це наш Юрик – ніхто не знає-не відає і не скаже вже. Аналіз ДНК зробити було неможливо.

Ось вона перша жертва цієї безжальної і блюзнірської  війни – правда, якої нема.

Мати бачить те, що не бачать інші

Ще коли вінчався брат Юрія  – Анатолій, на фото помітили, що Діва Марія на іконі іншою кольору, ніж Спаситель, втім не звернули на це уваги, мовляв, не якісна знимка або ж фотограф там домалював. Всяке буває. Пройшли роки.

Після зболених подій у житті Трохимуків, образ дав про себе знати. Казанська ікона Божої Матері змінила колір: була червона, а стала світло-голуба. Священник сказав спостерігати за нею, можливо, вона буде миро точити або ще щось.

Те ж саме сталося у сестри Віри, що в Бихові.

Коли мати Юрія підходить до ікони, то бачить на святому обличчі кристалики, ніби сльози. І крім неї, цього не бачить ніхто. Серце неньки болить найбільше.

Дорогою ціною

Також подейкують, що він живий, в полоні. Декілька разів як і в селі, так і в районі крутилися чутки про те, що даремно його поховали. Хочеться в це вірити, звичайно! Рідня сподівається на чудо, що Юра повернеться. І те, з якими почестями і шанами його хоронили, алея слави з туй біля школи увіковічнила його «золоті» роки, альбом пам’яті на учнівському столі – все це повага до його патріотизму і незборимої любові до України.

Настане той час, коли вже офіційно оголосять війну, припинять затулятися АТО, але на неї вже ніхто не піде. Тому що навіть найхоробріші не можуть битися вище своїх сил.

Людовік ХІІ Валуа сказав, що війна – це всього лише боягузлива втеча від проблем мирного часу. Щоб вести таку нехитру справу, потрібні три речі: гроші, гроші і ще раз гроші. Дозволю собі не погодитися – зовсім не річ в грошах: дорога ціна за наше мирне небо – безцінне людське життя!

Слава Україні! Героям Слава!

Тетяна Василюк

Навіть засніжені туї рахують роки…

Йому сьогодні – 26. Вік, коли час створювати сім’ю, виховувати дітей, любити щодень, ходити босоніж по українській росі. Але, на жаль, господиня-доля розпорядилася так, що ці і всі наступні іменини він буде святкувати без нас.

Герої не вмирають, вони повертаються назад, на небеса.

1 грудня Юрію Васильовичу Трохимуку – Герою, гордості села Залаззя, України, виповнилося тільки 26 років. Він – боєць артилерійського батальйону 51-ї механізованої бригади – назавжди вкарбувався в наші серця світлим і мужнім образом.

Шкільна родина щиро і водночас печально вшанувала цей день, присвятивши його пам’яті урочисту лінійку, - відкрили меморіальну дошку. Після завершення акордів гімну кожен з присутніх спом’янув Юрія хвилиною мовчання, іскоркою болю та трепетними сльозами. Під танцюючі сніжинки першозимового дня учні поклали квіти на могилу загиблого солдата. Теплими словами згадали про свого вихованця директор школи Юрій Самонюк та класний керівник Марія Матвійчук. Втім, найчуттєвішою миттю були слова однією із сестер – Олени, котра пекучими спогадами прогорнула листи своєї пам’яті про рідненького брата.

Про його квітучі роки нагадують і засніжених 26 туй – алея слави біля школи, висаджена восени.

Велике «спасибі» варто сказати Руслані Єфимчук, вчителю іноземної мови, яка доклала чи не найбільше зусиль, щоб гідно пам’ятати Героя.

Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя. І розумію, що насправді не важко піти в іншій світ, якщо ти усвідомлюєш, що це дасть майбутнє твоїм поколінням. 

Тетяна Василюк

Діти Залаззя – за Мир!

Хоч і сонце ХХІ століття вже тягнеться  до зеніту, але питання миру в усьому світі, а особливо в нашій державі, стоїть у першому абзаці сьогодення.

21 вересня – Міжнародний день миру, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН. Кожного року в усіх куточках планети проходять акції, заходи, присвячені цьому Дню, які налічують тисячі учасників та вражають своєю оригінальністю та широтою ідей проведення.

Інформаційний центр ООН в Україні на честь Дня Миру організовує всеукраїнську акцію «Голуб Миру», до участі в якій запрошено колективи та учні шкіл.

У п’ятницю, 19 вересня, Залаззівський освітній олімп патріотично, емоційно та мобільно підтримали цю кампанію під гаслом «Право народів на мир».

Діти різнобарвними крейдами на шкільному подвір’ї проілюстрували відомий символ миру – голуб та національні символи – прапор, герб, грона калини. Ці малюнки на асфальті «озвучили» лозунгами: «Слава Україні!», «Ми – за Мир в Україні!», «Діти Залаззя – за Мир!»

-       Наша школа, як і вся Україна, - за Мир! Такими заходами, як тематичні уроки, виховні години, малюнки на асфальті, намагаємося привернути увагу як і найменших школяриків, так і випускників другої домівки до питань збереження та підтримання миру, - розповідає Ірина Лук’янчук, заступник директора школи з виховної роботи.

Отож, світлого нам неба і такого бажаного Миру!

Тетяна Василюк

«Як не ви мене – то я вас!»

Четвертий Президент України – наш незабутньо-золотий, а ще краще «позолочений»  Віктор  Федорович Янукович – найоригінальніший з-поміж перших трьох глав неньки-держави.

Його самобутність яскраво та строкато виражалася, пульсувала навіть, як у його промовах, виступах, так і зараз – у російських посиланнях, прес-конференціях тепер вже президента на відстані (як він себе коронував). А така його доля спіткала через те, що він просто був змушений залишити тенета дорогої серцю (тільки у прямому значенні) України через «клятих бандерівців», які чимось все не задоволені! Отакі-то, ми – невдячні українці! І знайшов собі наш Федорович найтепліше місце в Росії. А знаєте яке? Біля Президента Росії!

За свою каденцію на пості голови держави Янукович чудово, просто на «відмінно» виконав першу і єдину свою заповідь – «Будь собою і дозволяй собі бути Президентом!» Я б навіть насмілилася сказати – перестарався, особливо у Межигір’ї.

Варто згадати його «славні часи» «покращення життя вже сьогодні».

Падіння від яйця 2004-го – це тільки епіграф його «проффесорської» багатосторонності. Під час президентської виборчої кампанії  Віктор Федорович їхав на зустріч в Івано-Франківськ. Коли він тільки вийшов з машини – один зі студентів кинув йому в груди куряче яйце. «Потерпілий» був госпіталізований до місцевої лікарні. ЗМІ тоді офіційно оголосили, що на Януковича скоєно напад, мовляв у нього кинули «тупий важкий предмет». А на тему яєць вельми охоче жартували його політичні опоненти, які створили серію сатиричних мультфільмів, інтернет-роликів під назвою «Веселі яйця».

Але основний каламбур почав функціонувати 2010-го: спритність рук – і він став президентом. Пригрів собі містечко на п’ять наступних років, оповивши шиї українців задушливими зміїними обіймами.

Ще з самого початку свого правління новий очільник країни запам’ятався українцям своїми неоднозначними висловлюваннями. Серед популярних – «поет Чехов, поетеса Анна Ахметова». А чого тільки вартий ще той випадок у Львові, коли «наш герой» помилився і назвав виборців «геноцидами»: «Тут зібралися кращі геноциди країни». Після підказки помічників Янукович не розгубився і поправив себе: «Так, і генофонд теж».

Завжди було цікаво, хто той гуморист, котрий пише текстівки Віктору Федоровичу. Так частенько хочеться йому потиснути руку за такі ляпи!

А ще у січні 2011 року з нашим гарантом стався конфуз на виступі у швейцарському Давосі. Не зміг наш Президент вимовити гасло промо-кампанії  «Увімкни Україну»: «Для того, щоб увікнути Україну, достатньо подивитися на неї власними очима, коли почнуть квітнути каштани в Києві».

Травень теж для нього став часом популярності. А на цей раз познущалася з нього погода. Він разом з тодішнім президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим покладали вінки до меморіального комплексу біля могили Невідомого Солдата в Києві. Був поривчастий вітер і дощ. Янукович, встановивши вінок, схилив голову, і в ту хвилину вітрисько перекинув його на голову президентові. Охорона намагалася вилучити у журналістів відео-запис цього курйозу, але тим не менше – ролик народ скуштував, і доволі таки смачно. Як результат – афоризм на десерт: «Можна нескінченно довго дивитися на три речі: як тече вода, як горить вогонь, і як вінок падає на Януковича».

І на завершення 2011-го – коли він підбивав підсумки року на прес-конференції, була виголошена також досить цікава фразочка: «Не можна йти в майбутнє боком чи, як кажуть, задом». Навіть в новорічну ніч з вітальним словом у Рік Коня він говорив маячню сивої кобили. Отак, Вікторе Федоровичу, слово не горобець, вилетить – не відмажешся. Жаль, що Ви це пізно усвідомили.

Постать Януковича настільки специфічна, що його прізвище розписують по складах:

Я – остання буква алфавіту і перша самоідентифікація особистості;

НУ – знак нехтування, типу «ну його!»;

КО – невизначене щось, такий собі КО;

ВИЧ – позначення стану іменитих і знатних людей (багатир Альоша Попович);

Час ставити діагноз – Віктор Федорович.

Тому українцям немає чого сумувати, коли у них був такий Янукович, котрий так ганебно скотився до москалів. Багато хто скаже – туди йому і дорога. Але ні, ще має совість казати, що анексія Росією Криму для нього трагедія. Яка трагедія?! Розіграли, ніби партію в шахмати, українську ситуацію на пару з Путіним і це для нього ніяка не трагедія. До речі, про Володимира Володимировича, який, поглядаючи на мапу України, любить філософствувати: «Всю водку выпить невозможно, но стремиться к этому надо». Ось вам і вся трагедія – і боком,і скоком, і задом.

«Як не ви мене – то я вас» – ось кредо життя нашого останнього президента, головного серед головних політичних локшинників.

Наперед тут сказати нічого не можна. І це, звичайно, найцікавіше. Народ український  міняє президентів, як рукавички, шкода тільки президенти не міняються.

А що можна побажати Віктору Федоровичу, той що Янукович, владний втікач 2014-го,  який спокусився на кремлівську манну кашу, коли свого часу будь-яке його бажання в Україні ставало законом?! Звісно… тільки добра!

Тетяна Василюк

Вибір завжди за тобою!

Правильний вибір.   Які професії будуть затребувані в Україні через п’ять років?

Сучасні дослідники ринку праці переконані, що обираючи майбутню професію, молоді передовсім слід пам’ятати, що час навчання у виші триває в середньому чотири-п’ять років. І коли він спливе, далеко не всі роботодавці, які нині мають потребу в певних фахівцях, потребуватимуть саме їх і на той час. А ще за 5 років наука й техніка підуть далеко вперед, і не обов’язково майбутній випускник зможе у них вільно зорієнтуватися.

То як же спрогнозувати, яку професію найкраще обрати й куди піти вчитися, аби після випуску гарантовано знайти роботу? Для цього потрібні чіткі орієнтири й зворотній зв'язок як від державних компаній, так і від бізнесу: яких працівників вони потребуватимуть, з якими знаннями, навичками та вміннями і які натомість запропонують умови праці, зарплату й чи матиме фахівець можливість розвитку кар’єри?

https://www.facebook.com/tsamonjuk

ЗРОБИ ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР ДЛЯ СВОГО МАЙБУТНЬОГО!

Весна для тих, хто в це життя закоханий!

Ранок добрим є тоді, коли ти просинаєшся під миле щебетання пташок, а не від надокучливої мелодії будильника! На обличчі, хочеш-нехочеш, з’являється усмішка. Мружаться очі від яскравого сонячного світла, з яким так важко познайомитися після сну. Час, коли не хочеться довго ніжитися під ковдрою, а хочеться скоріше вийти на вулицю і грітися першими лагідними промінчиками весни. І в такий момент хочеться сказати: «Спасибі, лютий, що ти останній!».

Природа прокидається і собі від зимової сплячки, і ми підсвідомо – разом з нею. Весною в нас ніби відкривається друге дихання, з’являється натхнення творити щось хороше, бажання жити ввічливо і бути взаємно красивими.

Весна – це, як понеділок, бо саме з нього починається наш щоденник тижневих планів. У перші весняні дні ми виходимо на алеї парку, записуємося до спортзалу, міняємо гардероб і, можливо, навіть своє оточення. Обіцяємо собі позбавитися шкідливих звичок, починаємо раціон правильного харчування та плануємо, врешті-решт, свою літню відпустку. Що буде з цими грандіозними планами? Це вже залежить від кожного з нас!

А ще це час, коли неможливо змусити себе працювати. Чим тепліше прогрівається вулиця, тим важче всидіти чи то в офісних стінах чи на парах. Хочеться насолоджуватися безкраєм і чистим небом і повітрям із запахом щастя!

Загалом весна – це не лише зелений колір календарного року. Це, перш за все, стан душі. Коли ти молодий, сповнений життя і енергії. Радієш не лише матеріальним дрібницям, але й теплим крапелькам дощу. Пишеш, малюєш, співаєш! Робиш все те, що тобі так давно хотілося почати, але не доходили справи до перших рук! Коли для тебе не існує слова «будні», а поруч завжди ті, з ким хочеться прожити кожен день, незалежно, яка там пора за вікном.

Весна не визначається градусами на термометрі, вона вимірюється кольором неба, смаком повітря і запахом теплого світанку.

Зрештою, з іншого боку, весна по суті, нічого і не змінює. Ми повинні мінятися самі. Особливо, це стосується української весни.

Федір Тютчев сказав: «Весна – єдина революція на цьому світі». І як би боляче це не було мені писати, а вам читати, схоже ця революція почалася з нас, з нашої держави. І важко, і страшно передбачити коли, чим, з якими результатами, ціною чого це завершиться… Ностальгійно, що втрати, гіркі сльози матері, пам’ять про «Небесну сотню» − три віхи початку весни 2014, яка закарбується палючим болем в серці кожного і чорною стрічкою на полотні історії…

Взимку радіємо першому снігу, навесні – першому асфальті, правда щербатому. Вічна тема – тане зимова ковдра, а з нею покрив під ногами. Що зробиш? Українські реалії нуртують, пульсують різними варіаціями своєї «краси». Особливо, коли приходить цей березнево-квітнево-травневий розчинник зими.

Весна, як і справжня жінка, полюбляє запізнюватися! Доки одяг підбере, усмішку намалює на ніжному личку!

Втім, навесні навіть чобіт чоботові на вушко шепоче щось незвичайне і звабливе!

І на завершення… Весна – пора кохання, ніжності, адже саме в цей час народжуються неймовірно-казкові історії кохання. Ця пора неначе спеціально створена для того, щоб закохуватися, робити божевільні вчинки і навіть інколи втрачати здоровий глузд. Іноді ми готові пожертвувати сном, аби подивитися з коханою людиною на зоряне небо і загадати своє бажання. Романтична пора, яка штовхає нас на щирі зізнання, солодкі почуття,  поцілунки та затишні обійми коханих.

Отож, мрійте, творіть, посміхайтеся і живіть красиво, адже весна для тих, хто в це життя закоханий!

Тетяна Самонюк